НАЙПОШИРЕНІШІ ПОМИЛКИ, ЯКИХ ДОПУСКАЮТЬСЯ ДОРОСЛІ:

Авторитарні накази

"Якщо тобі це говорить батько, ти маєш слухатися", " Я тобі забороняю товаришувати з...", "Я -мати, тож краще знаю, що для тебе добре, а що - ні."

Такі репліки є виявленням прагнення підкорити собі іншу людину. Це призводить до порушення в родині атмосфери рівноправності. Дитина затамовує образу: "Ось виросту, побачимо, хто сильніший", - думає вона.

Побутові погрози

"Якщо не прибереш у кімнаті, залишишся без ласощів", "Роби так, як я сказав. Не став зайвих запитань, бо не пущу на вулицю".

Цим висловам, які злітають з вуст батьків повсякчас, часто не надається ніякого значення. Але ж дитина, запевняємо Вас, сприймає все набагато складніше. Такі погрози викликають в неї не лише страх, а й почуття ворожості, прихований негативізм щодо батьків.

Критика "глухого кута"

"Ти абсолютно не привчений працювати", "Ти такий лінивий, як і твій батько", "Учу тебе вчу, а все марно".

Такі зауваження заганяють дитину у глухий кут, не залишаючи їй жодної надії на виправлення, тим більше, коли її обвинувачують у тому, що не залежить від неї. Результат? Дитина, почуваючись позбавленою батьківської любові та підтримки, відчужується, стає замкненою, неговіркою.

Образливі прізвиська

"Ти поводишся, як упертий віслюк", "Таке може сказати лише повний дурень", "І в кого ти такий йолоп уродився?"

Образливі прізвиська знижують самооцінку дитини, а до того ж закріплюють у її свідомості модель спілкування з іншими людьми у формі приниження.

Невмотивований допит

"Ну то скільки часу у тебе на це пішло?", "І чого це ти так запізнився?", "І чим ти тут так довго займаєшся?".

Іноді батьки приділяють надто багато уваги з'ясуванню неістотних деталей у поведінці дитини. Малюк розцінює це як прояв недовіри до себе. В результаті може з'явитися стійкий страх перед дорослими, що змусить дитину в майбутньому приховувати від батьків своє особисте життя.

Безапеляційні твердження

"Ти так робиш мені на зло, я знаю", "Ти просто жадібний, я вже зрозуміла", "Можеш не виправдовуватися, я знаю наперед, що ти скажеш".

Такі твердження надзвичайно болючі для малюка і руйнівні для його психічного здоров'я. Небажання дорослого розібратися в діях дитини зводить між ними стіну, яка згодом ставатиме дедалі вищою.

Несвоєчасні поради

"Якби ти тоді зробила так, як я тобі радила, нічого б не трапилося. А тепер маєш собі проблему", "Якби в тебе на столі був лад, ти б зараз не переживав, що загубився твій малюнок", "Навіщо ти так переймаєшся? То все дурниці. Ось коли виростеш, зрозумієш: не варто через це плакати".

Такі поради абсолютно недоречні тоді, коли дитині потрібно, щоб її просто вислухали, поспівчували, допомогли. Іншого разу вона не захоче з вами ділитися нічим - ні горем, ні радістю.

Радимо батькам час від часу аналізувати те, що говорите дитині протягом дня. У спокійній обстановці, коли ви вже нікуди не поспішаєте і ніщо вже вас не дратує, деякі ваші слова здаватимуться вам самим жахливими, неприпустимими для батьків.

Портрет агресивної дитини

Майже в кожній групі дитячого садка буває хоч одна дитина з ознаками агресивної поведінки. Вона нападає на дітей, обзиває і б’є їх, відбирає і ламає іграшки, навмисно вживає грубі вирази, одним словом, стає «грозою» всього дитячого колективу, джерелом стурбованості вихователів та батьків. Цю їжакувату, грубу дитину дуже важко сприймати такою, яка вона є, а ще важче – зрозуміти.

Проте агресивна дитина, як і будь-яка інша, потребує ласки і допомоги дорослих, тому що її агресія це, перш за все, віддзеркалення внутрішнього дискомфорту, невміння адекватно реагувати на події, що відбуваються навколо неї.

Агресивна дитина часто відчуває себе знедоленою, не потрібною. Жорстокість і байдужість батьків призводять до порушення батьківсько-дитячих стосунків і вселяє в душу дитини упевненість в тому, що її не люблять. «Як стати улюбленою і потрібною?» - нерозв’язна проблема, що стоїть перед маленькою людиною. Тому вона й шукає способів привернути увагу дорослих і однолітків до своєї проблеми. На жаль, такі спроби не завершуються так, як хотілося б нам і дитині, але як зробити краще - вона не знає. Батькам і педагогам не завжди зрозуміло, чого домагається дитина і чому вона поводиться так, хоча наперед знає, що від дітей може дістати відкоша, а від дорослих – покарання.

Насправді, така поведінка - лише відчайдушна спроба завоювати своє «місце під сонцем». Дитина не має уявлення про інші способи боротьби за виживання в цьому дивному і жорстокому світі, не знає, як захистити себе.

Агресивні діти дуже часто підозрілі й насторожені, люблять перекладати вину за скоєне на інших.

Такі діти часто не розуміють власної агресивності. Вони не помічають, що викликають у оточуючих страх і стурбованість. Їм, навпаки, здається, що весь світ – проти них.

Таким чином, виходить замкнуте коло: агресивні діти бояться і ненавидять оточуючих, а ті, у свою чергу, бояться їх.

Емоційний світ агресивних дітей недостатньо багатий, у палітрі їхніх відчуттів переважають похмурі тони, кількість реакцій навіть на стандартні ситуації дуже обмежена. Найчастіше це захисні реакції. Діти часто переймають агресивні форми поведінки у батьків.

Як виявити агресивну дитину

Агресивні діти потребують розуміння й підтримки дорослих, тому головне завдання психолога полягає не в тому, щоб поставити «точний діагноз», а тим більш «приклеїти ярлик», а в тому, щоб надати посильну і своєчасну допомогу дитині.

Для того щоб визначити дітей з підвищеним рівнем агресивності, можна скористатися критеріями визначення агресивності:

- Сперечається, лається з дорослими;

- Відмовляється виконувати правила;

- Умисно дратує людей;

- Винуватить інших у своїх помилках;

-Сердиться і відмовляється виконувати прохання;

- Буває заздрісною, мстивою;

- Чутливо і швидко реагує на різні дії оточуючих (дітей і дорослих), які нерідко дратують її.

- Втрачає контроль над собою.

Незалежно від причини агресивної поведінки дитини, існує загальна стратегія ставлення до неї оточення:

За можливості запобігати агресивним появам дитини: перехопити занесену для удару руку, покликати дитину.

Пояснити дитині неприйнятність агресивної поведінки у ставленні до неживих предметів, а тим більше до людей. Засудження такої поведінки, демонстрація того, що вона невигідна для дитини в окремих випадках, впливають досить ефективно.

Встановити чітку заборону на агресивну поведінку, систематично нагадувати про неї.

Під час роботи з агресивними дітьми високу ефективність має використання елементів ізотерапії. Дітям подобається грати з водою, з глиною. У роботі з ними можна використовувати різні способи малювання: пальцями, долоньками, ступнями.

Розвитку контролю над власними імпульсними діями сприяють також заняття пальчиковою гімнастикою.

Дорослим, які оточують агресивну дитину, важливо пам’ятати, що їхній страх перед випадами дитини сприяє підвищенню її агресивності. Цьому ж сприяє і навішування ярликів: «Гаразд, якщо я такий поганий, я вам покажу!». Часто дорослі звертають увагу тільки на негативні дії дітей, а хорошу поведінку сприймають як належне. Для дітей важливо створювати «ситуації успіху», що розвивають у них позитивну самооцінку, упевненість у своїх силах, звертаючи увагу на їх добру поведінку і схвалюючи їх.

Після певного періоду індивідуальної роботи агресивних дітей необхідно залучати до колективної роботи для того, щоб вони (під контролем фахівця) отримали позитивний зворотний зв’язок, змогли навчитися безконфліктно взаємодіяти з оточенням.

- Демонструвати модель неагресивної поведінки.

- Бути послідовним у покараннях дитини.

- Покарання не повинні принижувати дитини.

- Навчати прийнятним способам виразу гніву.

- Навчати розпізнавати власний емоційний стан і стан людей.

- Учити брати відповідальність на себе.